1 курс

    Мета: ознайомити студентів з педагогічними умовами у теорії та практиці музично-фахової підготовки магістранта

    Література :

 1. Бірюк Л.Я. Комунікативна компетентність майбутнього вчителя початк. класів : теорія і техноло- гії : [монографія]. – К. ; Глухів, 2009.  317 с.

2. Вітвицька С.С. Теоретичні засади підготовки магістрів в умовах ступеневої педагогічної освіти / С.С. Вітвицька // Інтернет ресурс : режим доступу : http://studentam.net.ua/content/view/7736/97

3.. Зонь В.В. Педагогічні засади формування професійної компетентності студентів націон. ун-ту… / В.В. Зонь // Інтернет ресурс : режим доступу: http://elibrary.nubip.edu.ua/9945/3/Пед. засади_Зонь.pd f

4. Побірченко Н.С. Компетентнісний підхід у вищій школі / Н. С. Побірченко // Освіта та педагогічна наука. К: , Наукова думка, 2012. № 3 (152). С. 24–31.

 5. Рудніцька К.В. Педагогічні умови формування професійної мовної компетентності майбутніх фахівців / К. В. Рудніцька // Вісник Націонал. академії держприкордонслужби України. К :2 Либідь, 2013. Вип. 1. 250с.

                                                     ЗМІСТ

  Педагогічні умови – це обставини, від яких залежить та відбувається цілісний продуктивний педагогічний процес професійної підготовки фахівців, що опосередковується активністю особистості(філ. Сл.).

  До педагогічних умов теорії та практики фахової підготовки  студента магістранта відносяться:

–розвиток загальномузичних та спеціальних здібностей фахівця музичного профілю;

-застосування індивідуалізації навчання щодо вироблення власного стилю педагогічної діяльності;

– зорієнтованість на самостійну пошукову діяльність.

   Перша умова – розвиток загальномузичних та спеціальних здібностей фахівця музичного мистецтва.

Отже, музичність, що це?

     Вагомий внесок у вирішення проблеми структури музичності зробили вітчизняні вчені. Так, Б.Теплов, Г.Арбузов  під музикальністю розуміє сукупність здібностей, необхідних для успішної музичної діяльності. Основна ознака музикальності – це переживання змісту твору. За його думкою, музичне переживання за своєю суттю є емоційним переживанням, оскільки зміст музики не можна осягнути позаемоційним шляхом. Психолог у структурі музичності виділяє три основні музичні здібності: ладове почуття, слухове уявлення та музично-ритмічне відчуття.

  Перший компонент – ладове почуття – Б.М.Теплов розглядає як здатність емоційно розрізняти ладові функції звуків мелодії, здатність відчувати емоційну виразність звуковисотного руху.

   Другий компонент музичності –  слухове уявлення – Б.Теплов розглядає як здатність вільно оперувати слуховими уявленнями, що відображають звуковисотний рух і проявляється у запам’ятовуванні та відтворенні по слуху мелодій, насамперед у співі, а далі – у внутрішньому слухові (“внутрішня музична мова”).

  Третій компонент музичності – музично-ритмічне відчуття вчений розглядає як датність активно (рухомо) переживати музику, відчувати емоційну виразність музичного ритму і його точно відтворювати, цей компонент є основою для всіх проявів музичності та емоційного відгуку на музику.

  Для нас цікавами є думки і зарубіжних психологів, які  по-різному розглядають термін “музичність”, а саме: як уроджену здібність людини, що можна розвивати.

    Так, серед перших наукових робіт, де висвітлюється проблема музичності і подаються думки щодо її структури, на особливу увагу заслуговують дослідження К.Сішора, Ф.Геккера, Т.Цигена. Структуру музичності вчені класифікують за компонентами музичної обдарованості, що відповідають психічним функціям людини: сенсорне (відчуття), рецептивне (пам'ять), синтетичне (сприймання), моторне (моторика), ідеативне (мислення).

    У структурі  Г.Кьоніга музичні здібності класифікуються за основними видами музичної діяльності. Однак, на нашу думку, більш традиційною  є структура музичності за трактуванням І.Кріса – інтелектуальність, емоційність і творча музичність, найбільш повно відображає всі грані діяльності керівника хору.

  Висловлене дає підстави стверджувати, що Музичність як інтегративний чинник музичних здібностей пов’язує у  єдине ціле всі компоненти музично-фахової підготовки, створює основу для розвитку та удосконалення спеціальних музичних здібностей тільки у найбільш обдарованих осіб (К. Сішор); є здатністю аналізувати звуки, естетично насолоджуватися музикою (Г. Ревеш), є сукупністю окремих, непов'язаних між собою “талантів”, що об'єднуються у п'ять груп:

–музична пам'ять та музична уява,

– музичний інтелект,

–музична чуттєвість на основі сенсорних музичних здібностей,

– здатність сприймати музичні образи;

–       здатність розуміти музичні образи (С. Рубінштейн).

    Друга умова – застосування індивідуалізації навчання щодо вироблення власного стилю педагогічної діяльності.

 У сучасних дослідженнях О.Гребенюка, А.Кирсанова, Ю.Орлова в умовах гуманізації навчання принцип індивідуалізму дістає нове значення – аксіологічну спрямованість на індивідуальний розвиток особистості. На сьогоднішні у сучасному розумінні індивідуалізація виступає міжею, що відрізняє її від природного і соціального світу, обумовлює розвиток усіх сфер інтелектуальної, мотиваційної, вольової, емоційної, предметно-практичної самореалізації.

 Поряд з усталеними традиціями проведення індивідуального заняття та традиційними стереотипами “шліфування“ особистості кожного студента,  визнання його неповторності та унікальності обгрунтовує необхідність упровадження імпровізаційності в навчальний процес ндивідуального заняття. Використання саме такої форми навчання передбачає:

 а) наявність умінь швидко змінювати темп,

б)упроваджувати різні педагогічні прийоми,

в) використовувати інші форми роботи, що обумовлюється, по-перше, рівнем готовності студентів до виконання творів, активністю, ініціативою та реакцією студентів на музику, по-друге, емоційним станом викладача, його можливостями до імпровізації та інтерпретації твору.

    Необхідною умовою успішного проведення індивідуального заняття є його планування: а) черговість виконання завдань; б) методичні прийоми педагогічного впливу (нотатки із записами рекомендацій викладача для прискорення подолання тих чи інших труднощів у процесі вивчення твору); в) підбиття підсумків зробленого; г) критична оцінка зробленого (відмічення нового, цікаво зробленого); д) особистісне професійно-педагогічне міркування. В світлі завдань розвивального навчання передбачення означених завдань планування здатно викликати у студентів зацікавленість до навчального процесу, а вкраплення до плану  індивідуального заняття таких форм навчання як робота з “уявним виконавцем”, гра на слух, підбір акомпанементу та  імпровізація роблять  його цікавим, різноманітним.

    Третя умова – зорієнтованість на самостійну пошукову діяльність.

Педагогічний досвід свідчить, що причиною недостатніх знань студентів, фонду умінь і навичок обробки науково-методичної інформації та її раціонального використання у практиці є недостатня сформованість умінь самостійно-організованої навчально-пізнавальної діяльності, умінь описувати і пояснювати явища під час вирішення професійних завдань, переносити набути навички пізнавальної роботи у  професійну практику пошуку інформації. Дослідники проблем вищої школи розглядають самостійну роботу як „засіб організації та виконання визначеної пізнавальної діяльності, контроль і керівництво якого пов’язано з певними труднощами”.

  Основними причинами недостатньої розробки цієї проблеми у ВНЗ є: а) відсутність належних методичних розробок  щодо самостійної роботи студентів-магістрантів в системі професійної підготовки; б) недооцінювання значущості самостійної роботи у навчальному процесі фахової підготовки

   Впровадження  в навчальний процес принципів неперервності (перетворення професійного навчання в дійовий механізм гармонійного розвитку особистості майбутнього керівника хору), систематичності (єдність самопідготовки і чітко продуманої системи завдань), самоконтролю (оцінка продуктивної власної діяльності), самоаналізу (вид зворотнього зв’язку для перевірки якості домашнього завдання) та поступовості (перехід від простих і нескладних за змістом завдань до більш складних і тривалих) допоможе  студентам активно реалізуватися в експериментальній технології самостійної підготовки.

   Отже, специфіка самостійної підготовки фахівця музичного мистецтва , як умови професійного становлення   полягає у відображенні та поєднанні всіх змістових компонентів навчальної діяльності, а саме:

-  фундаментальних знань з музичної педагогіки;

–  науково-теоретичних знань дисциплін за вибором;

–розвитку музичних здібностей;

–розвитку  музичного мислення;

 –розвинутості професійно виконавських умінь.

Це дало підстави  визначити сутність самостійної підготовки магстранта, яка полягає у: –виявленні та реалізації власних професійних можливостей;

–розвиткові самобутньої особистості;

– становленні музично-творчих здібностей.

Завдання для самоконтролю:

1.    Охарактеризувати музичні здібності як провідну умову професійного зростання.

2.    Розглянути специфічні особливості індивідуалізації навчання.

3.    Проаналізувати  значення самостійної пошукової діяльності у професійному зростанні фахівця музичного профілю.

4